Підлітки і куди від них сховатись

Підлітковим віком в житті людини прийнято вважати вік від 12 до 18 років. Хоча ці межі достатньо умовні і виходячи з індивідуальності вони можуть трошки рухатись в ту чи іншу сторону. Так чи інакше всі ми проходили цей непростий період власного життя, коли ми бачимо, що ми вже не маленькі, але й ще і не дорослі. Людина в цей період знаходиться який час у проміжку “між”. І скільки там всього серйозного, глибоко, непросто і неоднозначного у тому самому “між”. І це лише про психіку.

В цьому періоді відбувається значний гормональний сплеск в тілі людини. Статеві гормони (тестостерон і естроген) діють у тій частині мозку, яка контролює вироблення серотоніну. А серотонін в свою чергу сприяє гарному настрою і впливає на керований гормонами біологічний годинник організму. Безперервний надлишок гормонів перевертає біологічний годинник підлітків із ніг на голову, тому вони не сплять всю ніч, а вдень хочуть спати. Вони не стільки ліниві, скільки часто страждають від гормонального “похмілля”. Також гормональний сплеск проявляється в зайвій емоційності, “хочу те, не знаю що”, алогічна (на думку дорослих) поведінка, і в усьому винні не лише статеві гормони. Основна причина – перебудова у префронтальній корі головного мозку.

Ще одним стресовим фактором може тати зміна зовнішнього вигляду. Тіло починає змінюватись, набувати нових форм – і це ще один виклик прийняття себе нового для людини. Загалом підлітковий період – час викликів, глибоких змін і трансформацій. Тому, якщо у вашій родині є діти підлітки, будьте до них поблажливіші, адже їм зараз дуже не просто.

Попри видимі зміни форм тіла, сплеску гормонів в середині тіла, відбувається ще один, на перший погляд невидимий, але дуже важливий процес. Процес формування особистості. Підлітковий період – це період формування ідентичності і уявлень людини про себе та своєму місті в соціумі. Це процес визначення самооцінки і самоцінності, час формування цінностей, пріоритетів і цілей на життя, час випробувань “А хто я є?”. Наврядче такий період можна назвати простим. Не знаю як ви, особисто я не прагнула б його повторення.

Коли дитині важко визначитись щодо власної ідентичності вона починає бунтувати: експериментувати з зовнішністю, практикувати провокативну поведінку, чи поринати в філософію, пробувати різні види занять чи захоплень, швидко при цьому втрачаючи до них інтерес. Це все нормальна поведінка для такого періоду. Батькам не варто лякатись таких змін, чинити супротив, не дозволяти фарбувати волосся чи змінювати гуртки як “перчатки”, експериментувати із стилем тощо. Це виклик для батьків навчитись підтримувати власних дітей, давати їм право на самовираження м’яко регулюючи межі того самого вираження. Варто навчитись не нав”язувати власну волю, а все таки доносити власну думку, свої побоювання не у формі погроз, а через призму власних переживань. Як це може виглядати:

Якщо не будеш добре вчитись – не зможеш знайти роботу; в тебе не буде родини; ти не матимеш майбутнього; “волам хвости крутитимеш” ( Все це погрози, які ніяк не мотивують підлітка, а лише настоять проти вас,при цьому ваі шанси на побудову здорового діалогу явно стануть нижчими)
Коли ти погано вчишся, я починаю дуже турбуватись про твоє майбутнє ( можете бути більш відвертим – я погано сплю, чи часто про це думаю); твої різкі зміни дуже лякають мене і я боюсь, що ти залишишся таким назавжди; я тревожусь про твоє майбутнє, бо моє життя було не простим; я не хочу, щоб твій шлях був таким же складним, як мій тощо – у кожного буде своя особиста історія, питання в тому чи є у вас сміливість поділитися цим зі світом, з власною дитиною.

Коли ви ділитимесь зі своєю дитиною власними відвертими почуттями, вона бачитиме у вас не ворога, який погрожує, а людину, яка тривожиться чи боїться. Але при цьому не чекайте від дитини одразу якихось дій, будьте терплячими, їй треба час для усвідомлення і асиміляції почутого, пошук того як би вона могла відреагувати на це, як до цього віднестись. Адже іноді і з дорослими важко знайти спільну мову, а з підлітком ще важче. Мабуть єдине, що може вас підтримати, і вас, і вашу дитині у цей непростий період – це любов. Спробуйте дивитись на всі поведінку, реакції, тон і таке інше власної дитини через призму любові до неї. Будьте терплячими, поясніть дитині, що відчувати різні емоції (і негативні в тому числі навіть до батьків) це нормально. Заохочуйте дитину займатися фізичними вправами. Фізична активність підтримує в організмі рівень “гормону щастя” серотоніну, що відповідає за позитивні почуття. Говоріть із підлітком. Слухайте без осуду. Не давайте порад, якщо дитина до них не готова. Будьте уважні й постарайтеся зрозуміти, що вона відчуває.

Важливим завершенням даного етапу має стати розуміння і усвідомлення власного “Я” людини. Формування впевненості і вірності власним цінностям, свобода у самовираженні і предявленості світу, продовження впевненого пошуку життєвих цілей. Якщо ви будете чинити спротив і не підтримуватимете дитину у цей непростий період, не дивуйтесь, що вона може стати розгубленою, невпевненою, полохливою людиною, що в подальшому у власних виборах буде керуватись чужою волею і слідувати чужим цілям.

Турбуйтесь про себе, любіть своїх дітей і будьте ментально здорові.