Майже кожен з нас рано чи пізно набуває статусу батька або матері. Одні підходять до цього етапу підготовлені і психологічно, і теоретично і фінансово, інші набувають цих статусів непередбачувано. Так чи інакше, але частіше за все ми стикаємось з питанням виховання, коли в нас народжуються діти. Щодо виховання дітей існує багато міфів, упереджень, норм і традицій. В кожного є свої підходи, запозичені з батьківської сім’ї чи набуті якимось іншим чином. Очевидно, як на мене, одне – виховувати дітей не просто, виховувати щасливих дітей ще важче.
З виховання дітей написано багато книжок, в інтернеті можна знайти безліч порад і рекомендацій, проте всі вони доволі уніфіковані.А кожна дитина особистість. Унікальна особистість. Тому, коли ви читаєте якість поради чи рекомендації щодо виховання не поспішайте одразу втілювати їх у власний досвід. Зважайте чи підходять вони вам, чи доречні вони для вашої дитини. Виклик батьківства полягає у збереженні балансу…..Звичайно є якість базові норми виховання притаманні суспільству чи культурі, в яких ростуть і виховуються діти. Так звичаї одних культур можуть геть не підходити іншим.
“Дитині не варто нічного забороняти, вона має пізнавати світ і здобувати власний досвід через особисті помилки” – це така концентрована думка, щодо виховання дітей, яка сьогодні доволі популярна.З чим можна тут погодитись? Власне з тим, що набуття власного досвіду через особисті помилки ідея, що має сенс. Але керуючись у виховнні таки наротивом варто пам’ятати, що попри досвід дитина потребує кордонів і обмежень, які власне саме дорослий має навчити її регулювати і встановлювати. Адже дитина, яка ще тільки починає свій життєвий шлях нічого не знає ні про власні кордони, ні про кордони інших. Кордони це не лише проте як зі мною можна і як ні. Кордони це власне про відчуття свого у місця: у сім’ї, школі, серед однолітків, в квартирі чи на роботі. Це єдність відчуття фізичного тіла і ментального, це виховання відчуття цілісності. Лише через сформований навик відчуття власних кордонів людина здатна поважати кордони інших. Також важливим місцем є ідея про надання дитині максимум свободи, де одночасно з цим варто не забувати про відповідальність ( і за наслідки власної свободи зокрема).
Інша крайність виховання, коли у дитини забирають можливість обирати ( з ким дружити, чим захоплюватись, які книжки читати, і навіть, що їсти), приймати рішення (як проводити вільний час, до якого вузу вступати, який стиль в одязі обирати тощо). З самого малечку дитина знаходиться весь в час в обмеженнях власного простору, виборів, її кордонів просто не існує, вона не вміє їх відчувати і вибудовувати. Все і завжди за неї вирішують батьки ( і роблять вони це частіше за все із найкращих міркувань). В такому випадку дорослим здається, що вони допомагають дитині уникнути болісних помилок, захищають її від страждань і хибних вчинків. Забуваючи при цьому, що саме через помилки кожен з нас набуває власного досвіду, що через кризи, які супроводжуються стражданнями людина змінюється, росте, що хибні вчинки вчать нас “пробувати життя на смак”. Саме через помилки і кризи формується особистість. Людина, яку сьогодні стало популярно називати “дорослою”. Якщо дитину лишають можливості дорослішати через власний досвід, вона залишається дитиною навіть у дорослому віці. Діти таких суворих батьків зазвичай мають низьку самооцінку, ніколи не говорять прямо про свої потреби ( бо вони про них або нічого не знають, або бояться про це говорити), їм важко приймати рішення і вони рідко беруть на себе відповідальність. І все відбувається не тому, що їм так зручно, а тому, що їх не навчили як по-іншому і вони звикають жити в режимі залежності від іншого.
Батьківство – це, на перший погляд, складний процес балансу між свободою і обмеженнями,міжд покараннями і заохочуваннями, між вибором власних почутів і почуттями дитини, між правильно і хибно. Але такий тиск між “і-і” відбувається лише тоді, коли дорослий мало, що знає про себе, безумовно довіряє авторитету інших, ігнорує потреби і специфіку власної дитини, забуває про динамічний світ, керуючись застарілими наративами виховання. Тож, аби ваше батьківство не носило такий обтяжливий характер, навчіться спочатку розуміти себе і власні потреби, а дітей просто любіть. ми батьки можемо часто нерузімити і неподіляти погляди наших дітей, їх смаки. Не варто забувати, що вони і не мають нам подобатись. Загалом діти тут не для того, щоб задовольнити наші очікування. Вони тут для того, щоб навчитись жити власне життя, ами батьки маємо допомогти їм не навязуючи свого світогляду.
Дайте дітям шанс отримати власний досвід, але не забувайте при цьому про здоровий глузд. Бо коли ви розумієте, що щось чи хтось загрожують здоров’ю чи життю вашої дитини, тут ви маєте бути тверді і рішучі, можливо навіть жорсткі. Але спробуйте потім пояснити своїй дитині чому ви були вимушені так діяти. Може й не одразу, але колись дитина зрозуміє вас і подякує. А може і ні, це власне вже поза межами вашого впливу. Все залежить лише від того наскільки близький контакт ви змогли побудувати з власними дітьми. І коли я кажу близький я не маю на увазі ділитися всім. Я маю на увазі наявність можливості між вами відвертої розмови, коли ви цього потребуватиме.