Іноді життя – це балансування між надією і відчаєм, коли навколо ввижаються одні невдачі, коли виходів не існує, коли надії немає. Так іноді буває. Той, кому пощастило бував у цьому стані раз чи два і вже геть не пам’ятає як то ходити над прірвою відчаю. Але є й інші, хто час від часу таки доходить до того самого краю, за яким по твердженню Сартра і починається свобода. Може й так. Але засвідчити ту свободу можуть лише ті, хто все ж таки заступив за той край і опинився по ту сторону відчаю, в раю повної свободи. Але щоб наважитись необхідна сміливість. Чи завжди її достатньо, якщо останні краплі енергії йдуть на те, щоб триматись. а триматись можливо лиш за надію і трошки за віру в себе, і в те, що все ж таки життя це не лише балансування між бажанням здатись і жагою жити. Є в цьому житті ще багато чого іншого…Єдине питання: як би дістатись тих чарівних місць?
