Спостерігаючи за маленьким сином, який без захвату і з частиними невдачами привчається до горщика я подумала: а коли це я втратила дозвіл на помилки? Дитині можна промазати мимо горшка, можна “донести” туди не все, можна взагалі в штани. І це символічне “можна” вона сама собі та дитина дозволяє. Мабуть з цього ракурсу народжена фрза (вибачаюсь за мій “мій французький”) “ дозволити собі обісратись”. І я так глибоко задумалась, а коли це я заборонила собі помилятись? Звідки народився той перфекціонізм і бажання досягати одразу бажаних результатів? Не знаю де , коли і як я надбала ті вади? Але помітивши їх, задумалась: а чи не дати собі самій трошки більше свободи в цьому і так обмеженому житті? Свободи робити щось не ідеально, свободи не вміти, свободи не знати, свободи помилятись. І зрештою, свободи бути вільною від формальностей і рамок про те, як треба робити і як має бути.
