Діти – це маленькі люди, у яких є їх маленькі стреси, труднощі і проблеми. Але маленькі вони лише з погляду дорослих. Для дітей, криза наприклад 3-х років, це такий же стрес як для дорослого криза середнього віку. Але чомусь раніше дитячим кризам не прийнято було приділяти такої уваги. Зараз все змінюється. Батьки стають більш усвідомленими. Інформаційне поле дає доступ до великої кількості інформації. Давайте трохи поговоримо про це.
Тож, перш за все, варто розуміти, що дитячі вікові кризи — це періоди швидких змін у розвитку дитини, коли вона стикається з новими викликами, які впливають на її поведінку, емоції та реакції. Будь-які вікові кризи це – природні процес, який є частиною нормального росту та розвитку дитини.
Психологи виділяють 5 основних кризових періодів у дітей:
– криза новонародженості (0-2 місяців);
– криза 1 року;
– криза 3 років (проявляється в 2, 5-3, 5 року);
– криза 7 років;
– підліткова криза (проявляється в 12-14 років).
Лишень увіть собі, дитина щойно з’явилася на цей світ – і це вже криза. Маленькій людині доводиться адаптуватись до різкої зміни умов існування, коли: про голод треба сигналізувати ( на відміну від постійного доступу до живлення в утробі матері); необхідно пристосовуватись до зміни температурних режимів; тіло вже не “скручене” весь час, а з’являється свобода рухів. Дитина вчиться адаптуватися до нових умов, встановлювати контакт з матір’ю, задовольняти свої потреби. Всі ці зміни неодмінно викликають стрес у новонародженого і потреба пристосовуватись очевидна.
Вже доведено дослідами багатьох психологів, що перший рік життя людини має вагомий вплив на все її подальше існування. Важливий етап формування довіри або недовіри до світу. Період інтенсивного росту і змін, що йдуть одна за одною. Спочатку дитина вчиться тримати голову, потім сидіти, повзати, встає на ніжки і нарешті робить перші кроки. І всі ці зміни відбуваються паралельно із дослідженням світу навколо та його багатогранності. Ефект новизни присутній у кожному дні. Увіть собі, якби ви – дорослі, кожного дня дізнавались про щось нове для вас, і так протягом року. Префронтальна кора головного мозку продовжує активно розвиватись. Дитина засвоює велику кількість інформації. Згадайте як важко дорослій людині після хвороби поновлювати здатність ходити, говорити тощо, для того щоб уявити колосальні обсяги психічної роботи, що виконує дитина до року.
З точки зору гештальт-терапії, вікові кризи дитини розглядаються як етапи, коли дитина переходить від одного рівня розвитку до іншого, змінюючи свої потреби, взаємодію з оточенням та уявлення про себе. Тож базова потреба початку життя – це потреба у безпеці і початок шляху до незалежності. На цьому етапі батькам важливо відгукуватись на потреби дити, щоб у неї сформувалась базова довіра до світу. Коли на цьому етапі потреби дитини задовольняється, у неї формується підсвідоме уявлення що світ безпечний. Коли ж дитині доводиться пристосовуватись до того, що її потреби не задовольняються вчасно або взагалі не задовольняються, то формується підсвідоме уявлення про ворожий світ. в дорослому віці це або людина, яка внутрішньо менш тривожна, більш врівноважна, краще адаптується до стресолвих ситуацій. Або ж навпаки – недовірлива, напружена, підозріла (при тому, що об’єктивних причин для недовіри немає – а відчуття всередині ворожості світу є).
Весь шлях зростання і дорослішання людини – це шлях до незалежності і відокремлення від батьків, щоб бути спроможним самостійно жити своє власне життя. Незалежність особистості – це процес усвідомлення власного “Я”, своїх кордонів, переваг і обмежень. Тож наступний кризовий етап у житті маленької людини – це криза 3-х років. Але не привязуйтесь саме до цієї цифри. Вона може настати в період від 2,5 років до 3,5 років. Все залежить від психічних особливостей дитини, вродженого темпераменту та оточення, в якому дитина розвивається. Це початок становлення особистості дитини та формування її самооцінки. Найлегший спосіб, що обирає дитина аби відокремитися від батьків – це агресія. Саме тому в цей період батькам варто бути готовими до: негативізму, коли дитина відмовляється робити щось не тому що, не хочеться, а тому що попросили. Будьте терплячі, не давіть, не примушуйте, намагайтесь зрозуміти чи пояснити. Якщо власного ресурсу терплячості не вистачає, спробуйте трохи відійти, видихнути і дати дитині можливість отримати власний досвід. Мове тут не йде про ситуації, що несуть загрозу життю чи здоров’ю дитини. Тут батьки можуть і мають бути категоричні. Важка задача батьків визначити місця, де можна не втручатись, і де було б варто. Упертість, норовистість, протест-бунт, свавілля, знецінення та деспотизм – це ті прояви дитини, з якими можуть зіштовхнутися батьки. Запасіться терпінням, щоб у дитини в цей період сформувалась впевненість в прийнятті в будь-якому прояві. Дитина вчитиметься не приховувати власні почуття – а проживати їх. Навчіть її через власний приклад говорити про переживання, продемонструйте ясно, м’яко і ненав’язливо свої кордони, щоб дитина вчилась ідентифікувати власні і поважати чужі. Завдання віку: побачити себе і дорослу людину, як окремі особистості.
Криза 7-ми років, пов’язана із зміною соціальних ролей дитини та важливого етапу вступу до школи, період усвідомлення власних можливостей і соціальних вимог. На цьому етапі з’являється більше відповідальності: збирання портфелю, виконання домашнього завдання, дотримання правил поводження себе на уроках, відповідність зовнішнього вигляду. Також виникає і ряд обмежень, пов’язаних і з цим періодом: дотримання часових меж уроку, відвідування школи за певним розкладом, можливість грати з однолітками лише короткий , визначений перервами час. Дитина стикається з новими ролями та обов’язками, що може викликати страхи, невпевненість та емоційну напругу. Це не простий період і для батьків, які також скоріш за все проживатимуть власну кризу “батьків школяра”. Але це не має відволікати їх від дитини, яка ще не володіє навичками стресостійкості проходження крізь кризи, які вже мали б опанувати батьки. Наступний важливий етап – це підліткова криза, яка вимагає окремої об’ємної уваги до неї.
Важливо усвідомлювати, що вікові кризи – це нормальний етап розвитку дитини, і вони не повинні розглядатися як негативне явище. Підтримка та розуміння з боку батьків можуть допомогти дитині успішно пройти через ці етапи. Батьки мають знати, що відбувається з дитиною на кожному етапі розвитку та які потреби вона має. Розуміння потреби, які стоять за поведінкою дитини в кризовий період і можливість для дитини виражати себе, робити вибір, але водночас усвідомлювати межі та навчатися відповідальності – дозволить сформувати самостійну здорову особистість. Батьки мають забезпечити дитині відчуття безпеки, любові та підтримки, допомагаючи усвідомлювати свої почуття, бажання, потреби та взаємодіяти з оточенням. Важливо не розв’язувати проблеми за дитину, а допомагати їй знаходити рішення самостійно, допомагати дитині розуміти, що можна, а що ні, та навчати брати на себе відповідальність за свої дії.
Бережіть себе! Любіть своїх дітей! Слава Україні!