Всі ми час від часу думаємо, що життя не стерпне і не варте того, щоб його жити далі. Кожен із нас від чогось іноді виснажується. Виснажується на стільки, що сил триматись на поверхні просто немає. Часом життєві хвилі накривають і починає здаватись, що можна захлинутись. Захлинутись у власній втомі, безсиллі, і невиносимості того, що відбувається. Часом душевний біль може стати невиносимим. Саме тоді варто було б віднайти для чого варто було б йти далі.Виявити сенси, які б тримали на поверхні, щоб можна було б дихати і жити. Бути виснаженим – це нормально. Знайти привід жити крізь власне виснаження – це круто. Доходити до межі власних можливостей – це не слабкість. Знаходити сенси, щоб триматись – це справжня мужність бути живим
