Материнство – великий світ емоцій і особистісних змін, що починається з моменту зачаття і не закінчується вже ніколи. Стати маю – це ніби то природній процес. Майже кожна жінка рано чи пізно замислюється над народженням дітей: одного, двух чи більше. В нашому суспільстві героїнею вважають маму, яка виховує п’ять і більше дітей. Проте, на мою думку, героїнею є кожна жінка, в тілі якої зародилось і виросло нове життя. Кожна жінка, яка пожертвувала власним тілом заради народження нової людини.
Давайте послідовно. Вагітність – омріяний стан, якій не кожній жінці дається легко і з першого разу. Для деяких жінок боротьба починається вже на цьому етапі. Іноді – це багато годин в лікарні, сотні ін’єкцій, дні надії і сподівань. Сподівань, які часом руйнуються. Надія, яка в роках чекань розчиняється. І таке буває. Тож сам факт зародження нового життя в тілі жінки – це не тільки природній процес, це вже початок шляху героїзму. Шляху, на якому важливо не здаватися і не втратити надію.
А далі вагітність. Візуально ніжний і зворушливий період, коли всі навколо всміхаються, дивлячись на округлі форми, що віщують про появу нової людини. Це ззовні. З середини цей процес може виглядати не так вже й привабливо. Коли у жінки токсикоз всю вагітність і вона не може нормально харчуватись. Або, коли їй говорять, що вона може втратити дитину і треба берегти себе. І вона береже: багато лежить – а так хочеться гуляти; весь час знаходиться в лікарні – а так хочеться додому; знаходиться на підтримуючій терапії – а тіло вже болить від уколів. Але вона мириться з цим заради нового життя. І тіло – воно весь час змінюється. Шкіра розтягується, ноги набрякають, хребет болить. Місяць за місяцем жінка спостерігає за змінами, які можуть їй геть не подобатись, але вона ігнорує власне відношення, бо знає задля чого це все. Жінка свідомо і героїчно погоджується навіть пожертвувати власним тілом заради маленького життя.
А потім пологи. Процес не надто “захопливий”. Як часто навіть, подвиг жінки – піти і народити сприймається як належне. Але це виклик. Виклик болю страждань і сили їх витримати. Біль, якого не уникнути і не обійти. І на це йде відважна жінка. Іноді самі жінки применшують значення даного процесу – говорячи, що боляче не було, що все пройшло швидко. І звучить це так, наче нічого такого чим можна було б захоплюватись не відбулось. Зрештою, як відносить до цього процесу це вибір кожної. Проте як на мене – це подвиг.
Здавалося б найважче позаду. Але починаються безсонні ночі, зміна ритму життя, коли мати починає жити лише орієнтуючись на потреби дитини, майже завжди це означає відмову від того життя, яке було до народження. Гормональні перебудови, все ще тілесні зміни, постійна депривація сну і багато чого ще. Після народження дитини жінка може почувати себе не тільки щасливою, а глибоко нещасною. За статистичними даними від 15 до 20 відсотків жінок страждають на післяпологову депресію. Вона виникає на фоні різкого зниження соціальної активності, відчуття покинутості, розгубленості. І через такий стан багато жінок проходять “стиснувши зуби”. Зовні вони можуть виглядати “злими мамами” і їх за це засуджує суспільство. А в середині вони, скоріш за все, просто виснажені, збентежені і просто хочуть відпочинку. А бути роздратованою, злою чи виснаженою не можна – бо вона ж мама милого малюка. В такий період жінці необхідна підтримка, співчуття, час для відпочинку і лише для себе. Іноді їй необхідний шматочок життя, де є ще щось крім дитини – і це нормально.
Загалом материнство – це виклик за викликом, це непростий шлях змін і пристосування до них. В такі періоди жінці необхідна підтримка, турбота більше, ніж коли небудь. Початок материнства це місце найбільшої розгубленості, вразливості, тривог і сумнівів.
Для чого я все це тут пишу? Скоріш для того, щоб кожна молода мама усвідомила – що вона герой.Для того, щоб кожна жінка подивилась на своє материнство під іншим кутом. Для того, щоб чоловіки можливо стали б трошки більше цінувати власних дружин, дивлячись на ту пожертву, яку жінка віддає за честь називатись “мамою”.