Як знайти власну точку опори та пережити досвід втрати чи руйнування майна під час обстрілів?

Переживання руйнування майна під час обстрілів в процесі психотерапії – це безумовна робота з втратою. Адже для багатьох із нас майно це не просто матеріальні активи. Це історія. Для багатьох це історія цілого життя, а іноді і цілих поколінь. Із домом може бути пов’язано дуже багато спогадів. Коли ми будуємо дім, ми вкладаємо туди багато власних зусиль: фінансових, душевних, власного часу. Безумовно, що прощатися з частиною ( іноді достатньо об’ємною) власного життя геть важко. Це з одного боку. З іншого людина, втрачаючи житло, опиняється перед лякаючим фактом залишитись без “даху над головою” і необхідністю жити далі.

Тобто людина зустрічається з двома об’ємними і важкими переживаннями: горюванням за втраченим і страх перед невизначеним життям, що все ж таки триває. Доречно було б розглядати горе диференціюючи почуття, реакції та симптоми, які шквалом можуть навалитись на людину. Емоційні реакції: шок, страх, зневіра, заперечення, смуток, гнів, почуття провини, тривога, ступор, апатія, відчуття порожнечі, образа, безпорадність, полегшення. При цьому у людини можуть виникати проблеми з пам’яттю та концентрацією, не раціональне мислення, гіперактивність, втрата відчуття реальності, втрата цілей, сни чи кошмари, пов’язані зі втратою. На цьому фоні тілесно це переживатиметься через безсоння чи надмірний сон, відчуття стиснення в горлі, тремору, втрата апетиту/переїдання, болю у різних частинах тіла, нудоті, втомі, панічних атаках. Людина почуватиметься самотньо, з відчуттям відстороненості від інших, відчуттям покинутості, потребою побути на самоті, дратівливістю, втратою інтересу до повсякденної соціальної активності, небажанням повертатися до роботи чи навчання. Всі ці відчуття, симптоми та реакції є природними, коли ми переживаємо втрату. Попри інтенсивність цих відчуттів, людина, яка їх відчуває, не сходить з розуму.

Такі масштабні почуття важко переживати на самоті, їх варто розділяти з іншими людьми. Що я маю на увазі. Безперечно, що найліпшим варіантом, при важкому перенесені втрати, варто було б звернутися до спеціалістів, можливо навіть із залученням психофармакології. Коли такої змоги немає, то варто не мовчати про власний біль ( бо ігнорування вже пробудженої емоції не виключає її існування і вплив на фізичний стан людини). Придивіться до власного оточення, знайдіть людину, з якою ви могли б поговорити про втрату. Людину біля якої ви могли б плакати, горювати, ридати, говорити про несправедливість того, що сталося, про власний розпач і безсилля. І дайте собі на це стільки часу, скільки потрібно саме вам. Горювання – це процес, що в самоті лише посилюється, стає більш болючим, і несе негативні наслідки для фізичного самопочуття. В такий спосіб ви даватиме почуттям жити і їх інтенсивність ставатиме менше. Першу, госту стадію горювання за трвченим майном варто пережити поряд з іншим людьми! Ваше житло від того не повернеться, але вашій душі буде легше.

Коли відчуття відчаю через оплакування горя стане меншим, з”явиться змога перейти до наступного важливого етапу – прийняття втрати. Це просто написати “ прийняття”, але геть важко пережити. І знову ж таки варто говорити. Говорити про те, яким для вас важливим був втрачений дім, скільки всього залишилось там, як тепер страшно йти далі. І чим більше деталей про втрачене ви згадуватиме, тим болісніше вам у буде у моменті згадування, але легше у загальному самопочутті. Про це варто не мовчати. Поступово, переживаючи втрату, ви звільнятиме місце в середині себе для пошуків нових шляхів і способів жити далі. Якщо вам складно знайти людину поряд, якій ви могли розказати про це – пишіть. На цій стадії переживання втрати це допустимо. Пишіть чи листи до друга, чи до Бога чи як твір-оплакування чи як записки самому собі. Вивільніть деталі, які оплакуєте, дайте їм жити, а потім спокійно, не ранячи себе, покладіть їх у власну скриню спогадів.

Варто розуміти, що швидкого полегшення не настане. Горювання це тривалий процес, який вимагає ( особливо у першій гострій фазі) супроводу. Його переживання для кожного з нас буде унікальним через низку певних факторів: стресостійкості, здатності ідентифікувати і проявляти емоції, збудимості психіки і т.д.. Комусь вистачить місяця чи двох, щоб прийти до тями і будувати життя далі, а комусь і року може стати замало. Будьте лояльні до себе у цьому процесі, не забуваючи про власну унікальність, щоб не навішати на себе в додачу до горювання про втрату відчуття провини чи сорому. Ваше переживання йде так, як притаманну лише вам. Але такі рекомендіції актуальні, коли ви не замкнулись у собі і не мовчите про власний біль. І за необхідності не соромтесь звертатись до спеціалістів, які призначать вам ліки, що допоможуть пережити цей важкий етап і підтримають вас.

Що варто памятати людям, які опиняються поряд з тими, хто переживає втрату. Не варто робити вигляд ніби нічого не трапилось, або навпаки мовчати, але сумно видихати у присутності такої людини ні говорячи ні слова. Також в жодному разі не говоріть фраз:

все минає і це мине
головне, що ви живі
буває і гірше
все буде добре
це лише майно, наживете ще і т.д.

Такими фразами ви знецінюєте процес горювання іншого, примушуючи його “відійти у тінь” – приховувати власний біль і горювання, замикатись в собі, переживати це наодинці. А це в свою чергу може призвести до більш складних психічних реакцій ( депресії, психозу тощо). Якщо людина для вас і важлива і ви хочете їй допомогти, краще говоріть наступне:

ти важливий для мене і мені не все одно, що з тобою
я бачу, що тобі боляче і коли треба я можу послухати про твій біль
якщо тобі треба буде допомога, я можу (назвіть те, чи ви здатні допомогти)
скажіть про співчуття ( але якщо ви відверто його відчуваєте, адже формальні фрази звучатимуть фальшиво у даному контексті і можуть принести лише шкоду)
я поряд, коли буду тобі потрібен.

Дайте людині зрозуміти, що вам не байдуже і що ви готові допомагати, але не давіть і не нав”язуйтесь ( людині і так важко). Зберігайте баланс між бажанням допомогти і підтримати, та повагою до потреб і кордонів іншого.

Нажаль сьогодні ми живемо в країні, де втрати і горювання стали поширеними явищами, тож давайте не залишатися байдужими і підтримувати один одного і вчитись правильно турбуватись про себе.