Уміння просити про допомогу: слабкість чи сила?

Кожен з нас час від часу потрапляє в обставини, коли потребує допомоги. Це можуть бути різні ситуації: ми можемо потребувати поради, підтримки, фізичної допомоги, грошової чи матеріальної. Життя доволі непередбачуване, тож статися може різне. Нажаль, часто нас виховують людьми, які мають розраховувати лише на себе, бути сильними і справлятися самотужки із труднощами. Часто із ідей виховання батьками або тією соціальною групою, в яку потрапляє дитина, народжуються інтроекти про те, що: лише слабкі просять про допомогу; якщо ти просиш про допомогу – значить ти здався (тебе перемогли); якщо тобі допомагають, то ти маєш відплатити за це (тобто потрапляєш в певну залежність від зобов’язань); чи брати допомогу соромно та інше. В кожного з нас, скоріш за все, будуть свої власні інтроекти (інтроект –  захисний механізм психіки, при якому особа (суб’єкт) переймає судження, властивості, способи поведінки оточуючих (найчастіше — значимих близьких — батьків).Інтроєкція вважається нормою в процесі виховання моральності у дітей, передачі знань. Стає патологічною у разі, коли особа не в змозі критично поставитися до «інтроєкту» та/або визначити його джерело).

Спиратися на себе і володіти навичками самопідтримки доволі непогано, але. Ось це саме “але”, коли ви можете не мати психічного ресурсу, чи фізичного, чи матеріального, щоб справитись з тими викликами, що кидає вам життя. В такому випадку уміння звернутись по допомогу і стане вам у нагоді. Саме навик звертатись по допомогу до іншого може стати вашою суперсилою у важкі часи. Просити про підтримку, коли ви того потребуєте геть не соромно. Адже ви не соромитесь, коли просите підтримати для  вас двері, чи звертається до колеги допомогти розібратись з незрозумілим документом, чи питаєте у перехожого про те як дістатись в те чи інше місце. Ви справді можете чогось не знати, або чогось не вміти, або не мати сьогодні змоги з чимось справитись – і це нормально. Не знати, не вміти, не справлятись – це природньо для будь-якої людини.

Коли ви все ж таки наважуєтесь просити про допомогу і обираєте до кого звернутись, але сумніваетесь чи не будете ви за це винні людині потім – запитайте про це. Скажіть, що  вам треба допомога, але вам нічим віддячувати. Може статися, що людина готова допомагати вам просто так, бо в неї є на це ресурс. Коли вас зупиняє ідея видатись слабким, звернувшись по допомогу – запитайте себе для кого ви хочете виглядати сильним або хто для вас особисто слабка людина? Ким ви так боїтесь стати? І обов’язково перевірте, чи справді ви станете таким, як попросите про допомогу.

Дорослішання, як на мене, це процес усвідомлення власних переваг і недоліків, адекватне  відношення до можливостей і обмежень, об’єктивне розуміння надлишків та дефіцитів. Власне спираючись саме на усвідомлення цих своїх ресурсів ви маєте приймати рішення про звернення за допомогою. Лише доросла людина, із зрілим відношенням до себе здатна зрозуміти і усвідомити свою суперсилу в умінні звертатись по допомогу.

Будьте здорові. Сміливо звертайтесь по допомогу до інших і давайте її тим, хто просить.