Відновлення при посттравматичному стресовому розладі

Перше і важливе, що хочеться сказати про ПТСР, що це не вирок і що гостра, чи відстрочена в часі, чи довготривала реакція на стресову чи травмуючу подію – це нормально. Варто не забувати, що ПТСР може розвинутись у будь-якої людини за її життя. Те, як кожен із нас реагує на стресову ситуацію в більшій мірі залежить від нашого психоемоційного стану на момент події та нашої природної стійкості до стресових ситуацій.

Дуже часто травматичні події змушують людину відчувати втрату безпеки і можливості контролювати власне життя, розчиняється довіра до людей, до світу, навіть до себе. В таких непростих ситуаціях, що призводять до ПТСР так чи інакше наші людські цінності піддаються сумнівам і пергляду. Відчуття несправедливості того, що відбувається може змушувати людину до сумнівів відносно уявлень про світ, про людяність, про закони моралі і  справедливості, що діють навколо.

Зважаючи на ті умови, в яких кожен з нас зараз знаходиться, а саме – війна, варто піклуватися про себе і зробити все можливе щоб створити більш сприятливі умови для ймовірного перебігу ПТСР. То, чим же саме ми можем собі допомогти:

1. перше і важливе – підтримувати постійний контакт з важливими людьми у нашому житті та отримувати від них підтримку;
2. у разі, коли стресова подія вже відбулась розкажіть про це близькій людині або психотерапевту (якщо у вас є терапія);
3. намагайтесь думати про себе не як про жертву, а як про людину, що вижила. Зміщення фокусу уваги з жертовності на власну витривалість допоможе вам швидше оговтатись;
4. намагайтесь за можливості не відмовляти собі чи людям поруч у гуморі, позитивних емоціях. Навіть, і ця ідея вже для більш сміливих, за можливості (виходячи з контексту травмуючої події) спробуйте знайти щось позитивне у тому, що травмувало вас;
5. не відмовляйтесь від допомоги інших і намагайтесь за можливості самі допомагати, не соромтесь власної вразливості, адже ваша вразливість може стати для когось вагомою підтримкою;
6. пам’ятайте, що лише ви керуєте власними почуттями, і лише від вас залежить яку реакцію на ситуацію ви для себе оберете.

Для людини, яка пережила травмуючу подію може здаватись, що життя зупинилось. Але життя триває в незалежності від того, як нам в тому житті живеться. Тож аби допомогти собі при ПТСР намагайтесь не відмовлятись від рутинних щоденних справ – не ставте власне життя на паузу. Звертайтесь по допомогу, надавайте допомогу – зберігайте життєву активність, не завмирайте у власному горі, щоб не потонути у болісних переживаннях. На цей період утримайтесь від алкоголю, наркотиків, куріння – будь-яких хімічних речовин, які полегшуватимуть важкі прояви ПТСР. Адже під час вашої вразливості на фоні отриманого стресу вживання будь-яких хімічних засобів, що змінюють свідомість може виникнути глибока залежність, яка в подальшому стане ще однією складною проблемою на фоні і так не простих життєвих обставин. І не будьте надто суворі до себе. Адже переживання ПТСР може викликати відчуття провини, сорому чи гніву. Відносьтесь до себе з любов’ю. Лише любов та сила, що виліковує будь-які рани.

Посттравматичний стресовий розлад, як і будь-яке психічне порушення потребує терплячості і часто певного фармакологічного лікування. Якщо вже у вас діагностували ПТСР ви маєте бути готові до того, що одна чи дві пігулки вас не вилікують. Час від часу вас можуть наздоганяти думки про те, що ви занадто повільно рухаєтесь. Усвідомте той факт, що всі ми різні і час для відновлення це індивідуальна особливість нашого організму, нашої психіки та глибини травмованості. Дайте собі достатньо часу, щоб стати здоровим.

Або ж ви раптом можете відчувати себе недостойним, почнете обезцінювати ступінь вашої травмованості порівнюючи себе, а скоріше контекст власної травми, з іншими. Не робіть цього. Адже вам вже погано, ви вже страждаєте. І тоді чи має сенс порівняння “ в кого глибша рана”, якщо вона болить? Не слухайте тих, хто нічого не знає про ПТСР або тих, хто важає це слабкістю сили духу. Вони говорять голосом власного невігластва і відсутністю співчуття. Обмежте спілкування з такими людьми на час лікування, доки ваша психіка не стане більш стійкою до стресу і ваше відчуття власних потреб не стане ясним.

Під час лікування і реабілітації може зявлятись супротив, що буде звучати словами невіри в ефективність лікування чи обезцінювання самого розладу як такового, чи бажання здатись і визнати власну слабкість. Не поспішайте піддаватись таким настроям. Зупиніться, будьте уважні до сее, спробуйте усвідомити почуття, які настільки непереносимі, що хочеться все покинути і піти. Усвідомивши їх починайте процес переживання, виділення їх назовні – розказуючи про них іншій живій людині. Не нехтуйте при цьому підтримкою професіоналів. Тобто, якщо ви час від часу втрачатимете впевненість в собі відчуватимете перевантаження в процесі оздоровлення, звертайтесь за підтримкою до професіоналів і дотримуйтесь їх порад. Це допоможе вам подолати важкі етапи процесу лікування.

І головне пам’ятайте про власну відповідальність. Саме ви відповідаєте за ступінь відвертості з лікарем чи терапевтом у складних моментах. Саме від вашого бажання  стати здоровим в певній мірі залежать  ефективність лікування. І будьте до себе доброзичливі і терплячі, адже ПТСР – це як землетрус але всередині вас і щоб оговтатись від його наслідків треба час.

Бережіть себе і своє ментальне здоров’я! Україна понад усе!