“Як правильно горювати” або чого не варто говорити людині, яка втратила близького

Нажаль сьогодні втрати і горювання стали невід’ємною частиною нашого життя. Смерть, що ходить поміж нас стала занадто частим гостем в наших домівках. Війна – це час втрат, час горювання і оплакування. Очевидно, що сьогодні цього горювання і оплакування стало аж занадто  багато в нашому суспільстві, але чи готові ми до цього?

Коли життя йде звичними дорогами, коли старі через вік йдуть в інші світі, а молоді їх проводжають – це виглядає як звичний плин життя. Як події, до яких ми умовно готові. Але коли велика кількість молодих, юних, тих, хто ще й не жив йдуть у небуття – це вже та реальність, до якої ми виявились не готовими. Та чи можна до такого підготуватись? Чи можна бути готовим до загибелі сина, чоловікам, брата, сестри, доньки? Ні, ніхто з нас не готовий до цього. Не дивлячись на ступінь прийняття реальності і того, що зараз війна і всі ми під прицілом, чи те що військові час від часу гинуть. Ніхто з нас не готовий до такої втрати.

Можливо саме тому сьогодні в суспільстві спостерігається неоднозначна реакція на таку кількість втрат – бо ми до цього не готові, навіть на четвертий рік війни. Неоднозначною я би назвала реакцію, коли  ми почуваємось розгубленими поряд з людьми, які втратили; коли жінка починає порівнювати своє горювання з іншими, не розуміючи а скільки воно має продовжуватись. Нажаль, нас не вчили підтримувати тих, хто втратив, ніхто і ніколи не говорив нам як це важко. З сумом я розумію, що не в багатьох знаходяться для горючих необхідні фрази. Фрази, які б не змушували їх закриватись, відчуваючи нерозуміння чи обезцінювання з боку інших. Фрази, що лише збільшують дистанцію між людьми. Тож сьогодні я би хотіла поговорити про те, що варто говорити, і від чого варто було б утриматись тим, поряд з тими, хто втратив близьких.

Перш за все, говорячи про феномен переживання втрати варто відмітити, що переживання горя має чотири стадії: шок, гостра стадія горя, реструктуризація горя та адаптація до горя(втрати). Кожний етап характерний чимось особливим. Але сьогодні я хочу звернути увагу на ті стадії, на яких людина найбільше потребує людей і їх співучасті.

Стадія шоку – найважчий стан з усіх можливих. Стан, коли людина відмовляється вірити в реальність, коли в гру вступає “дисоціація” або завмирання. Стани, при яких людина або діє так, наче все що відбувається не стосується її особисто, або коли вона стає “ завмерлою” – стан, який поміж люди називають “як овоч”. В такому стані людина потребує найбільшої підтримки,  коли не говорить про неї і не просить її. Варто зауважити, що в такому стані вона не здатна не усвідомити власні потреби не сказати про них іншим. Все, що усвідомлює і відчуває людина в такому стані – це біль. Вона і є біль. Поводитись з такою людиною варто максимально тактовно і бережно. Якщо ви можете, то візьміть  на себе якісь бюрократичні формальності пов’язані з похованням, купіть їй якісь заспокійливі – зробіть це, звільнивши трошки простору для усвідомлення втрати. Дайте людині, яка переживає втрату знати що ви поруч простими фразами:

• я тут, я з тобою, коли буду тобі треба
• я поруч в будь-який момент
• я тебе бачу і співчуваю, якщо треба опирайся на мене ( телефонуй, звертайся по допомогу, приходь та ін.)

Такими фразами ви просто повідомляєте про свою готовність допомогти. В стадії шоку  для людини цього достатньо. Дайте людині час оговтатись, не давіть і не наполягай, не намагайтесь її “струснути” фразами:

-це війна, на ній завжди гинуть воїни

– в когось і гірше є

– час все лікує

– не ти перша (перший), ні ти остання (останній)

– всі там будемо

– Бог дав, Бог взяв….

Не кажіть, ніколи  таких слів людині, що переживає втрату. Цими фразами ви обезцінюєте переживання людини, лише примушуючи її закритися від вас і переживати такі складні почуття наодинці. Стадія шоку минає  за кілька годин, днів чи тижнів. Не чіпляйтесь ні за які точні проміжки часу, ми всі різні і по-різному будемо переживати втрату. Хтось оговтується швидше, комусь треба більше часу.

Коли стадія шоку минає,  на зміну приходить стадія гострого горя. Стадія на якій підтримка, терплячість і співчуття – це найважливіші фактори проходження через цю стадію разом з людиною. Будьте терплячі, адже проживання горя це тривалий процес.Він може тривати від півроку і до року. Знову ж таки , прошу не привязуватись до часових проміжків. Те, як ми переживаємо наше життя сугубо індивідуальна річ. Людина може говорити про загиблого багато разів, повторюючи одне й те саме. Може багато згадувати про людину, якої немає чи говорити про неї так, наче вона жива. Не виправляйте її, не спиняйте її – нехай говорить. вербалізація переживань – це один із способів переживання емоцій. Ви можете лише слухати, відверто цікавитись тим, яким був (була) загибла (померла) людина, тобто бути максимально залученою до слухання. На цій стадії ви вже можете акцентувати увагу на тому, що ви готові допомагати але людина має допомогти вам  і сказати чим саме ви можете її підтримати.

Загалом, будьте толерантні, ставтесь з розумінням і терпінням до процесу горювання поряд з яким вам доводиться жити. Не віддаляйтесь від горюючою людини, не тікайте від таких непростих емоцій як від полум’я, не виключайте таку людину з соціального життя. Продовжуйте делікатно запрошувати її на свята чи на горнятко кави, намагайтесь зберігати ті ритуали, які були у вас з цією людиною до трагедії. Ставтесь до горювання з розумінням. І пам’ятайте, що ніхто з нас не знає як правильно горювати чи скільки має тривати цей процес. Якщо вам не зрозуміло чому людина так швидко  відгорювала, чи чого вона так довго горюю, зависаючи у власному горі – ставтесь з повагою до емоційних процесів іншого.

Будьте ментально здорові! Бережіть себе! Україна понад усе!