Та, що чекає
Сьогодні у важких реаліях війни майже кожен українець несе тягар власних переживань. Багато з нас кожного дня ведуть свою власну війну. Здавалось би війна – це суто чоловіча справа. Чоловіки у часи загрози стають на захист Батьківщини, власних сімей і домівок, беруть в руки зброю і йдуть боронити найцінніше. Їм важко, іноді страшно, але вони мужньо стоять на захисті України. Кожного дня ми чуємо про цих героїв, ми бачимо їх, мужність і відвагу яких визнав весь світ. Безумовно пишаємось ними і прихиляємо перед ними коліно.
Але за кожним, геть кожним чоловіком, що тримає зброю в руках, стоїть мати, дружина, донька. Це ті жінки, які щодня ведуть свою власну боротьбу. Боротьбу зі страхом, безсиллям, намагаються якось вгамовувати власну тривогу. Це невидима, але виснажуюча боротьба.Їм важко, може й не так само як їх чоловікам – але чи варто порівнювати? Жінка, яка чекає навіть не владна над тим, щоб віддатись тим почуттям адже саме на неї лягає тягар відповідальності за родину, за побут, за виховання дітей. Таким жінкам дуже важко нести в собі і на собі так багато смутку, тривоги і відповідальності. Цих жінок і не одразу впізнаєш у натовпі ( хіба що сумні і стривожені очі можуть викрити їхні страждання), їм не задонатиш, їх сліз не видно на людях. Але вони так потребують підтримки, допомоги, доброго слова. Це ті жінки, які не обирали бути сильними, але їм доводиться такими бути. Таких жінок дуже багато серед нас.
Жінкам, які чекають варто розуміти, що в умовах очікування вона переживаєте більше складних емоцій, ніж зазвичай. Страх, злість, відчай, тривога, заздрість, безсилля та інші. турбуючись про себе важливо не переживати ці емоції всередині себе. Адже стримані емоції, емоції, шо не знайшли виходу назовні, залишаються в тілі невираженою енергією, на стримання якої йде багато ваших сил. Ще один побічним ефектом від утримання емоцій можуть бути психосоматичні хвороби і нездужання.
Тому вкрай важливо для жінки безпосередньо і для тих, за кого вона вимушена нести відповідальність проживати емоції, випускаючи їх назовні. Ділитися ними, говорити про них, називати ті відчуття, що зараз “затоплюють”. Для цього стане в нагоді психолог, групи підтримки для рідних військових, люди з вашого оточення, які витримують вас у ваших складних переживаннях. А ось рідним і близьким такої жінки варто проявити терпіння і уважність, не намагатись заспокоїти її словами “не засмучуйся”, і “все буде добре, просто вір”. Просто слухати, обійняти чи посидіти поруч. Адже іноді все, що нам потрібно – бути прийнятим у своїх переживаннях.
У таких не простих життєвих обставинах все ж таки варто не нехтувати власним здоров’ям і самопочуттям. Воно ще знадобиться для мирного життя. Тому треба уважно ставиться до режиму: “вкладати” себе спати раніше, не засиджуючись за північ, щоб не розгойдалась тривога на всю ніч і наступний день даватиметься вам важко;слідкувати за здоров’ям, балансом праці й відпочинку, збалансованим і вчасним харчуванням, організацією побуту, дозвілля. Так, іноді на це може не ставати сил, але це можуть бути ваші власні перемоги у боротьбі з обставинами.
Безумовно, на плечі кожної жінки, що сьогодні залишається без чоловіка, лягає тягар подвійної відповідальності. І це означає, що їй потрібно подвоїти зусилля. Варто сказати собі собі і визнати той факт, що сьогодні вона і є та сама людина, яка відповідальна за свій фізичний і психоемоційний стан. Тож якщо вона чогось потребує – ініціатива повинна йти від неї самої. Якщо вона відчуває потребу виговоритись – треба питати подруг і близьких: у кого є час і сили вас вислухати. Не може одна – пишіть/дзвоніть наступній. Відчуваєте недолік тілесного контакту – запишіться на масаж, обіймайтесь. Кожного дня організовуйте собі те, що приносить вам радість, дає енергію: запашна кава в кав’ярні, цікава книга, фільм, чи серіал, прогулянка на свіжому повітрі, музика до смаку, рукоділля, хто любить, картини по номерах, догляд за тілом і так далі. Це важливо робити, щоб дотримуватись балансу “брати” – “давати”. адже в тій ситуації, коли чоловік на фронті, він може потребувати підтримки, допомоги в будь-який момент. Тому бути в ресурсі для вас – першочергова задача.
З першого погляду, такі поради можуть звучати дрібницями, яким сьогодні немає місця. Але саме ці дрібниці можуть не просто підтримати, а й значно поліпшити і загальний психоемоційний стан, і якість життя загалом.
Також психологи радять шукати нові опори, і не забувати про укріплення існуючих. Озирніться навколо, роздивіться уважно власне життя і задайте собі питанням: а що я ще маю у житті, крім чекання? У вас повинно бути не менше чотирьох пунктів за що ви ще тримаєтесь. Улюблена професія, дружна родина, надійні друзі, любов до книг, хобі, домашні улюбленці і так далі. Подивившись уважно, ви обов’язково знайдете, які справи вас надихають, і які люди підтримують примушуючи посміхатись.Не варто ізолюватись, хоч як хочеться “забитися” в нірку і пересидіти складні часи самотиною, бо відчуття, що “ніхто мене не розуміє” може аж надто захоплювати – йдіть до людей, будьте серед людей, навіть інколи на зусиллі. Підтримуйте існуючі соціальні контакти, заводьте нові ( коли на це є сили) – ближчі по інтересах. Іноді бути фізично не одному – вже терапія. Людина – істота соціальна.
Фізичні навантаження також можуть значною мірою поліпшити загальне самопочуття. Тож за нагоди жінці, що чекає варто було б ходити на фітнес, бігайте, просто гуляти, пити воду. Допоможіть вашому організму виводити гормони стресу: кортизол, адреналін, норадреналін. Для цього потрібен інтенсивний рух і достатня кількість рідини.
Є і такі речі в таких життєвих обставих, які жінці, що чекає робити точно не варто. Не варто шукати опору у власних неповнолітніх дітях – виливаючи на них свої невиплакані сльози, і страждання, які ні з ким розділяти. Доросла людина повинна вміти задовольняти свої потреби шляхом взаємодії з іншими дорослими людьми. В силу розвитку психіки , наявного критичного мислення, здатності витримувати стрес та інших важливих факторів – дитина не може бути вам опорю, не травмувавшись при цьому сама. Тому я закликаю вас просто любити власних дітей , а не калічити їх власними травмами. Дітям ми повинні тільки давати. Якщо ви “берете” від дітей – ви користуєтесь тим, що вони залежні від вас і не можуть вам відмовити. Це може негативно вплинути на їх здатність в дорослому житті обирати себе і свої потреби, а не догоджати іншим. Наслідком також може стати хвороблива чи неможлива сепарація від батьків в майбутньому. Тому не раджу тягнути дітей до себе в постіль, бо “мені тоді не так самотньо, коли поруч хтось тепленький”. Слізно жалітися на своє бентежне життя, очікуючи від дитини розради і підтримки – теж не окей. Шукайте підтримки в інших дорослих. Ви опора для вашої дитини, а не вона для вас.
Суспільство сьогодні, як ніколи переповнено людьми, що потребують фізичної, матеріальної чи психологічної допомоги. Давайте будемо уважні і дружні один до одного, а особливо до тих, кому зараз геть важко. Жінки, які чекають не говорять про свій біль, а тихо страждають на самоті. ТОж давайте підтримаємо їх. Бо хто як не кожен із нас може підтримати іншого.